Комп'ютерна схемотехніка та схемотехніка ЕОМ

2. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ

Результатом виконання курсового проекту (роботи) є технічні описи, розрахунки, таблиці, графіки, креслення, схеми і пояснення до них тощо. Ці матеріали оформляють у вигляді пояснювальної записки і відповідного графічного матеріалу.

Кожне висунуте положення потрібно обґрунтувати розрахунками, фактичним матеріалом і посиланнями на науково-технічні джерела. Не допускається посилання на усні вказівки керівників, викладачів та інших осіб.

За прийняті в дипломному проекті рішення та правильність усіх даних відповідає студент – автор курсового проекту (роботи).

Матеріали курсового проекту (роботи) подаються українського мовою. У виняткових випадках, коли дипломник не має атестації з української мови, йому, за дозволом директора Інституту інформатики, надається право написання курсового проекту (роботи) іншою мовою.

Існує декілька систем державних стандартів, які визначають правила оформлення технічної документації. Основна з них – Єдина система конструкторської документації, яка містить комплекс державних стандартів, що встановлюють правила й положення з розробки, оформлення, обігу конструкторських документів.

Конструкторську документацію складають текстові та графічні документи, які визначають конструкцію технічного виробу і містять дані, потрібні для його розробки, виготовлення, контролю, приймання, експлуатації та ремонту.

2.1. ФОРМАТИ

Графічні конструкторські документи виконують на листах визначеного розміру, які мають назву форматів. Формати листів визначаються розмірами зовнішньої рамки листа. У відповідності до вимог ГОСТ 2.301–68 «Формати» виділяють основні і додаткові формати листів. Переважно використовують позначення і розміри основних форматів, які наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Основні формати
Позначення форматів	A0	A1	A2	A3	A4
Розміри сторін, мм	1189 H 841	594 H 841	594 H 420	297 H 420	297 H 210

За потреби використовують формат А5 із розмірами сторін 148 H 210 мм. Допускається застосування додаткових форматів, які створюють збільшенням коротких сторін основних форматів на значення, кратне її розмірам, наприклад:

А0 H 2	А1 H 3	А2 H 4	А4 H 4
1189 H 1648	841 H 1783	594 H 1685	297 H 841

Вибираючи формати, враховують:

об'єм і складність проектованого виробу;
необхідний ступінь деталізації даних, обумовлених призначенням схеми;
умови зберігання і обігу схем;
особливості і можливості техніки виконання, репродукціювання і (або) мікрофільмування схем;
можливості обробки схем засобами обчислювальної техніки.

Вибраний формат повинен забезпечувати компактне виконання схеми без порушення її наочності та зручності користування нею. Якщо виконують схему на декількох листах, її формат має бути однаковим. При цьому треба по можливості прагнути до зменшення формату за рахунок збільшення загальної кількості листів.

Кожний лист, на якому виконано схему, повинен мати порядковий номер.

Перший лист схеми виконують за формою 1, а наступний за формою 2а згідно з ГОСТ 2.104–68 «Основні надписи».

Основні і пояснювальні надписи на схемі виконують від руки шрифтом згідно з ГОСТ 2.304–81 «Шрифти креслярські» або машинним способом.

Якщо виконують схему на декількох листах, лінії, які переходять з одного листа на другий, переривають за межами зображення схеми. Поряд з перерваною лінією вказують позначення або наймену вання цієї лінії. Наприклад, номер проводу, на йменування сигналу чи його скорочене позначення, і в круглих дужках – номер листа, на який переходить лінія:

__________________________________________________ А32(2)

• лінія з умовним позначенням А32 переходить на лист 2;

______________ А32(1)

• лінія з умовним позначенням А32 переходить на даний лист з листа 1.

Допускається до номера листа додавати після знака дробової риски позначення зони, в яку продовжено лінію, наприклад:

_________________________________________________ А32(2/В4)

• лінія з умовним позначенням А32 переходить на лист 2 в зону В4.

2.2. ОСНОВНІ НАПИСИ І ПОРЯДОК ЇХ ЗАПОВНЕННЯ

Уся конструкторська документація супроводжується основним написом і додатковими графами до нього. Основні написи розміщуються у правому нижньому куті документа, а на листах формату А4 тільки по короткій стороні листа, тобто формат А4 має завжди вертикальне положення.

Розміщення основних написів і додаткових граф до них на листах різних форматів показано на рис. 2.1. Графи, показані штриховими лініями, вводяться за потреби.

Рис. 2.1. Розміщення основних написів: а – формат А4; б, в – формат більше А4 з основним написом відповідно по короткій і довгій стороні; І – основний напис; ІІ, ІІІ – додаткові графи

Вимоги до форми, розмірів і порядку заповнення конструкторської документації установлює ГОСТ 2.104–68. Передбачено три типи основних написів шириною 185 мм:

для перших листів креслень і схем висотою 55 мм (рис. 2.2);
для перших (або заповнених) листів текстових документів висотою 40 мм (рис. 2.3);
для наступних листів будь-яких конструкторських документів висотою 15 мм (рис. 2.4).

Рис. 2.2. Основний напис для креслень і схем

Рис. 2.3. Основний напис для текстових документів

Рис. 2.4. Основний напис для наступних листів креслень, схем і текстових документів

В основному написі для текстових документів немає граф «Маса», «Масштаб», «Позначення матеріалу». Основні написи і рамки виконують суцільними основними та тонкими лініями.

У графах основного напису (номери граф на рис 2.2–2.4 показано в дужках) указують таку інформацію.

У графі 1 дають найменування виробу (тема курсового проек ту), а також найменування документа, яке записують у називному відмінку однини.

Найменування документа, яке складається з декількох слів, розміщують в окремому рядку після найменування виробу і записують шрифтом меншого розміру малими літерами (перша літера велика). Наприклад:

ПРОЦЕСОР ЦЕНТРАЛЬНИЙ

Схема електрична структурна

У графі 2 записують позначення документа у відповідності до вимог ГОСТ 2.201–80: код організації-розробника (допускається скорочення – НАУ), дві останні цифри року захисту, порядковий номер теми, дві останні цифри залікової книжки, номер документа (від 000 до 999) та два символи шифра документа. Наприклад, НАУ 04 12 20 001 Е1 – позначення схеми електричної структурної.

У графі 3 вказують матеріал деталі (графу заповнюють тільки для креслень деталей).

У графу 4 записують літеру, присвоєну документу у відповідності до ГОСТ 2.103–68 залежно від стадії розробки конструкторської документації. Графу заповнюють послідовно, починаючи з крайньої лівої клітинки. У навчальних документах проставляють: Д – дипломний проект, К – курсовий проект, КР – курсова робота, РГ – розрахункова робота.

У графі 5 вказують масу виробу в кілограмах без одиниці фізичної величини. Допускається подавати масу в інших одиницях з їх позначеннями, наприклад 0,5 т, 10 г .

Зміст граф 6-18 зрозуміло з рис. 2.2–2.4.

2.3. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ

Пояснювальну записку до курсового проекту (роботи) оформлюють у відповідності до вимог таких стандартів:

ГОСТ 2.105–95 «Загальні вимоги до текстових документів»;
ДСТУ 3008–95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення»;
ГОСТ 19.105–78 «Загальні вимоги до програмних документів»;
ГОСТ 19.404–79 «Пояснювальна записка. Вимоги до змісту і оформлення».

Текстовий та графічний матеріали записки друкують комп'ютерним способом на одному боці односортних білих аркушів (листів) формату А4 (розмір 210 H 297 мм) через один міжрядковий інтервал, текст вирівнюють по ширині аркуша.

Текстовий редактор – Word з пакета Microsoft Office, Open Office Writer, Star Office Writer та ін. Шрифт – Times New Roman Cyr, 14.

Обсяг пояснювальної записки для курсового проекту становить 25–30 сторінок, для курсової роботи – 15–20 сторінок (з урахуванням таблиць, графіків, діаграм, схем, додатків). Виконуючи пояснювальну записку, потрібно витримувати рівномірну щільність, контрастність і чіткість зображення по всьому тексту. Всі лінії, букви, цифри та знаки мають бути однакового чорного кольору по всій записці.

Окремі слова, формули і знаки, які вписують у надрукований текст, мають бути чорного кольору, а тон вписаного тексту максимально наближуватися до тону основного кольору.

Помилки, описки і граматичні неточності, виявлені у процесі виконання, допускається виправляти підчисткою або забілювати коректором з подальшим нанесенням на цьому місці виправленого тексту (графіки). Пошкодження листів записки, помарки і сліди неповністю вилученого старого тексту (графіки) на допускаються.

Відстань від рамки до межі тексту на початку і в кінці рядка має бути не менше 3–5 мм. Відстань від верхнього або нижнього рядка тексту до верхньої або нижньої рамки форми – не менше 10 мм .

Абзаци в тексті починаються з відступом 15–17 мм (п'ять знаків).

Скорочення слів і словосполучень у записці наводять згідно з діючими стандартами бібліотечної і видавничої справи.

2.4. ПОБУДОВА ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ

Загалом пояснювальна записка містить такі структурні елементи: «ЗМІСТ», «ВСТУП», розділи основної частини, «ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ», додатки.

Розділи, за потреби, поділяють на підрозділи, пункти на підпункти. Розділи і підрозділи повинні мати заголовки. Пункти і підпункти можуть мати заголовки.

Заголовки розділів основної частини записки розміщують симетрично в середині рядка і друкують великими буквами (подібно до інших структурних елементів).

Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів починають з абзацу і друкують малими буквами, крім першої великої. Абзац має бути однаковим по всьому тексту записки. Усі заголовки в тексті записки не підкреслюють і в їх кінці крапку не ставлять. Кожний розділ пояснювальної записки, як і інших структурних елементів, починають з нового листа (сторінки).

Якщо заголовок складається з двох і більше речень, то їх розділяють крапкою. Перенесення слів у заголовках розділів не допускається. Відстань між заголовком і наступним текстом – 15 мм .

Не допускається розміщувати найменування підрозділу, пункту, а також підпункту, якщо нижче є тільки один рядок тексту.

2.5. НУМЕРАЦІЯ СКЛАДОВИХ ЧАСТИН

Розділи, підрозділи, пункти і підпункти записки нумерують арабськими цифрами. Порядкові номери записують з абзацу і в кінці їх ставлять крапку.

Розділи записки послідовно нумерують у межах документа, наприклад, 1., 2., 3. і т. д. Підрозділи нумеруються у межах кожного розділу, наприклад, 2.1. (перший підрозділ другого розділу).

Розділи, як і підрозділи, можуть складатися із декількох пунктів. Якщо розділ не має підрозділів, то пункти нумерують в межах розділу; при цьому пункти не мають найменування і записуються з абзацу, наприклад, 4.1. (четвертий пункт першого розділу). Якщо записка має підрозділи, то номер пункту в них складається з номера розділу, підрозділу і порядкового номера пункту, наприклад, 1.2.1., 1.2.2. і т. д.

Пункти, за потреби, розбивають на підпункти з порядковою нумерацію в межах кожного пункту, наприклад, 1.3.4.1., 1.3.4.2. і т. д.

Заголовки інших структурних елементів пояснювальної записки («ЗМІСТ», «ВСТУП» і т. ін.) не нумерують.

Сторінки записки наскрізно нумерують арабськими цифрами. Титульний лист не нумерують. Ілюстрації, схеми, таблиці, які розміщені на окремих сторінках, включають у загальну нумерацію записки.

У середині пункту або підпункту можна подавати перелік вимог, вказівок та положень. Перед кожною позицією переліку потрібно ставити дефіс або за потреби посилання в тексті записки на одну із позицій переліку – малу букву, після якої ставиться дужка. Для подальшої деталізації використовують арабські цифри з дужкою, а запис виконують з абзацу, наприклад:

а), б), 1), 2), в) і т. ін.

Кожний рядок переліку починається з абзацу.

Перший лист структурного елемента «ЗМІСТ» повинен мати основний напис (розмір 40 H 185 мм). Таблична форма, в яку вноситься основний напис, на практиці називається «штампом». Усі подальші аркуші супроводжуються основним написом для наступних листів (розміри штампа 15 H 185 мм). За потреби перші листи назв підрозділів основної частини пояснювальної записки також можуть мати основний напис розміром 40 H 185 мм.

2.6. ВИКЛАДЕННЯ ТЕКСТУ ЗАПИСКИ

Порядок слів у назві має бути таким: на першому місці визначення (прикметник), а потім назва виробів (іменник).

Назви, які наводяться в тексті записки і на ілюстраціях, повинні бути однаковими.

Текст записки має бути чітким і не допускати різних тлумачень. Викладаючи обов'язкові вимоги у записці, потрібно використовувати слова «повинен», «потрібно», «вимагається щоб», «дозволяється тільки», «не допускається». Використовуючи інші положення потрібно вживати слова «можна», «як правило», «за потреби» і т. ін.

У тексті записки не рекомендується вживати звороти із займенниками першої особи, наприклад, «я вважаю...,» «ми вважаємо:...» тощо.

Текст пояснювальної записки рекомендується викладати у безособовій формі, наприклад, «На основі проведеного аналізу можна зробити висновок...», або від третьої особи однини чи множини, наприклад, «цей результат показує...», «виконані дослідження підтверджують...».

Пояснювальна записка має бути написана логічно послідовно, грамотною технічною мовою. Варто звернути увагу на вибір потрібних формулювань, які б якомога простіше, чітко, стисло і доступно виражали б зміст питання, що викладається.

У записці належить застосовувати науково-технічні терміни, позначення і визначення, установлені чинними стандартами, а за їх відсутності – загальноприйняті у науково-технічній літературі.

Усі скорочені найменування потрібно пояснювати в тексті з їх першою появою, наприклад, «Центральний процесорний елемент (ЦПЕ)...», далі можна користуватися скороченням «ЦПЕ».

Якщо у документі прийнято специфічну термінологію, то в кінці його перед списком літератури наводять перелік використаних термінів з відповідними поясненнями.

У тексті записки не допускається:

застосовувати для одного і того самого поняття різні науково-технічні терміни, близькі за змістом (синоніми), а також іноземні слова і терміни за наявності таких в українській мові;
скорочувати позначення одиниць фізичних величин, якщо їх використовують без цифр, за винятком фізичних величин в головках і боковиках таблиць і в розшифровках буквених позначень, які входять у формули;
розміщувати у тексті математичний знак мінус (-) перед від'ємними значеннями величин. Замість знака (-) треба писати слово «мінус». Наприклад, мінус 5 В, а не «-5 В»;
використовувати без числових значень математичні знаки, наприклад, <= (менше або дорівнює), >= (більше або дорівнює), /= (не дорівнює), а також № (номер), % (відсоток);
використовувати знак «o» для позначення діаметра (треба писати слово «діаметр»);
застосовувати індекси стандартів, технічних умов і інших документів (ГОСТ, ДСТУ, ТУ тощо) без реєстраційного номера.

Якщо у записці наводять пояснювальні написи, які наносяться безпосередньо на проектований виріб (планки, панелі, таблички з елементами керування), то їх виділяють шрифтом (без лапок), наприклад, ВКЛ., ВІДКЛ., або лапками, якщо напис складається з цифр та знаків.

У тексті записки перед позначенням параметра дають його пояснення, наприклад, «Тривалість фронту сигналу t _HL».

Числові значення величин в тексті вказують з необхідним ступенем точності, при цьому в ряду величин вирівнювати число знаків після кожної коми не обов'язково.

2.7. ПОДАННЯ ФОРМУЛ І РІВНЯНЬ

У тексті пояснювальної записки зазвичай подаються формули і рівняння. Формула – це сукупність величин, виражених символами і з'єднаних за допомогою математичних знаків =, /= , > , <= та ін. Рівняння – це аналітичний запис задачі про розшукування невідомих значень аргументів.

Усі фізичні величини наводять тільки в одиницях СІ відповідно до ГОСТ 8.417–84 «Основні метрологічні терміни».

Формули і рівняння розміщують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються вперше, посередині сторінки. Вище та нижче кожної формули або рівняння залишають по одному вільному рядку.

Формули і рівняння послідовно нумерують у межах розділу. Номер формули або рівняння складається з номера розділу і порядкового номера, розділених крапкою. Номер вказується в круглих дужках на рівні формули у крайній правій позиції по рядку, наприклад, (2.5) – п'ята формула другого розділу.

Пояснення символів і числових коефіцієнтів, які входять у формулу або рівняння, наводять безпосередньо під виразами в тій послідовності, в якій їх подано у формулі чи рівнянні. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом «де» без двокрапки.

Наприклад:

I = U / R(2.5)

де I – сила струму, А;

U – напруга, В;

R – опір електричному струму, Ом.

Розрахунки за наведеними формулами розміщують безпосередньо за ними. У випадку розрахунків і друкування результатів за допомогою комп'ютера указують тип машини та назви використаних алгоритмів і програм. Переносити формули або рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках виконання операцій, при цьому знак операції на початку наступного рядка повторюється. У разі перенесення формули або рівняння на знаку операції множення застосовують знак « H ».

Якщо в записці є тільки одна формула або рівняння, то їх також нумерують за наведеними правилами.

Формули, які слідують одна за одною і не розділені текстом, відділяють комою. Наприклад:

f₁(x,y) = S₁ i S₁ <= S_1max(1.1)

f₂(x,y) = S₂ i S₂ <= S_2max(1.2)

Числовий результат розрахунків одержують тільки після підстановки у формули замість символів їх числових значень:

• правильно T = M / W = 100 / 0.2 = 500МПа;

• неправильно T = M / W = 500МПа.

2.8. ПРАВИЛА НАПИСАННЯ ПОЗНАЧЕНЬ І НАЙМЕНУВАНЬ ФІЗИЧНИХ ВЕЛИЧИН

Застосування і написання одиниць фізичних величин має відповідати вимогам ГОСТ 8.417–81.

2.8.1. Буквені позначення одиниць виконують шрифтом без нахилу. В позначеннях одиниць крапку як знак скорочення не ставлять, позначення одиниць треба застосовувати після числових значень і розміщувати у рядку з ними (без перенесення на наступний рядок).

2.8.2. Останню цифру і позначення одиниці необхідно записувати через пробіл:

• правильно 150 кВт; неправильно 150кВт.

Винятком є позначення у вигляді знака, піднятого над рядком, перед яким пробіл не залишають:

• правильно 20^o ; неправильно 20^o .

2.8.3. За наявності десяткового дробу в числовому значенні величини позначення одиниці виміру ставлять після нього:

• правильно 423,06 м ; неправильно 423 м , 06.

2.8.4. Подаючи значення величин з граничними відхиленнями числа беруться в дужки, після яких пишуть позначення одиниці:

• правильно (100,0±0,1) мА; неправильно 100,0±0,1 мА.

2.8.5. Буквені позначення одиниць, які входять у добуток, відділяють точками на середині лінії як знаками множення, або пробілами, якщо не виникає непорозумінь:

• правильно Н·м; неправильно Нм.

2.8.6. У буквених позначеннях відношень одиниць для знака ділення використовують тільки одну риску: навкісну або горизонтальну.

Допускається використовувати позначення одиниць, зведених у степені (додатні або від'ємні)

• правильно неправильно .

• правильно W • m ^-2 • K; неправильно W/m ^-2/K.

2.8.7. Позначення одиниць в чисельнику і знаменнику за допомогою навкісної риски розміщують в одному рядку:

• правильно м/с ; неправильно .

2.8.8. Для складних одиниць, які складаються із двох і більше простих, не допускається комбінувати буквені позначення і назви одиниць (тобто для одних – позначення, для других – назви):

• правильно 50 г/м; неправильно 50 г/метр.

2.8.9. Одиниця фізичної величини одного і того самого параметра в межах пояснювальної записки має бути однаковою. Записуючи групу числових значень, виражених однаковою одиницею фізичної величини, її вказують після останньої цифри в ряду, наприклад, 5, 9; 8,5; 12,0 мм .

2.8.10. Числові значення величин із позначенням одиниці пишуть із цифрами, а без позначення фізичних величин – словами, наприклад: «струм не більше 2 мА», «опір збільшити в три рази».

2.9. ОФОРМЛЕННЯ ІЛЮСТРАЦІЙ

Усі ілюстрації в пояснювальній записці (креслення, схеми, фотографії, діаграми, графіки) називають рисунками.

Кількість ілюстрацій має бути достатньою для пояснення те ксту, який викладається. Ілюстрації потрібно розміщувати як по тексту записки (якомога ближче до відповідних частин тексту), так і в кінці його або наводити в додатках. Ілюстрації належить виконувати у відповідності до вимог стандартів ЄСКД і ЕСПД за допомогою різних графічних редакторів та систем автоматизованого проектування.

Усі ілюстрації послідовно нумерують у межах розділу арабськими цифрами. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, розділених крапкою, наприклад, «Рис. 2.5». Посилання на ілюстрації подають так: «... на рис. 2.5 ...» . Повторне посилання на ілюстрацію наводять із скороченням слова «дивись», наприклад, «... див. рис. 2.5 ...». Допускається нумерація ілюстрацій у межах усієї записки.

Номер ілюстрації в додатках визначають окремою нумерацією з добавленням перед арабською цифрою позначення додатка, наприклад, «Рис. А.1. ...».

Ілюстрації можуть мати назву, яку розміщують під ілюстра цією в одному рядку з її номером, наприклад, «Рис. 3.2. Схема еле ктрична структурна». За потреби під назвою ілюстрації записують пояснювальні дані (рис. 2.5).

Графічні позначення елементів цифрової техніки

Рис. 2.5. Умовні графічні позначення логічних елементів: а – логічний елемент НЕ І; б – логічний елемент ВИКЛЮЧАЛЬНЕ ЧИ

Допускається, за потреби, записувати над ілюстрацією узагальнений смисловий заголовок, наприклад, для рис. 2.5: «Графічні позначення елементів цифрової техніки».

Розмір шрифту всіх без винятку надписів у рисунках має бути таким самим, як і в тексті пояснювальної записки.

Ілюстрації розміщують так, щоб їх можна було розглядати, не повертаючи або повертаючи за ходом стрілки годинника.

На електричних схемах, які наводяться у записці, біля кожного елемента указується його позиційне позначення і, за потреби, номінальні значення величин.

2.10. ПОБУДОВА ТАБЛИЦЬ

Цифровий матеріал, як правило, оформляють у вигляді таблиць (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Формат таблиць

Горизонтальні лінії, які розмежовують рядки таблиці, можна не використовувати, якщо це не затрудняє користування таблицею.

Таблицю розміщують безпосередньо після тексту, в якому вона згадується вперше або на наступній сторінці. На всі таблиці мають бути посилання в тексті записки.

Таблиці послідовно нумерують арабськими цифрами в межах розділу, за винятком таблиць у додатках. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, розділених крапкою, наприклад, таблиця 2.1 – перша таблиця другого розділу.

Якщо у записці тільки одна таблиця, то її також нумерують за наведеними правилами.

Таблиця може мати назву, яку друкують малими літерами, окрім першої великої, і розміщують над таблицею. Назва повинна бути короткою і відображати зміст таблиці.

Заголовки граф і рядків таблиці пишуть з великої букви, а підзаголовки – з малої букви, якщо вони складають одне речення із заголовком, або з великої букви, якщо вони мають самостійне значення. Заголовки і підзаголовки вказують в однині, в кінці їх крапку не ставлять.

Розділяти заголовки і підзаголовки боковика і граф діагональними лініями не допускається. Заголовки граф записують паралельно рядкам таблиці, але за потреби допускається їх вертикальне розміщення. Головка відділяється лінією від решти таблиці. Висота рядків повинна бути не менше 8 мм . Допускається розміщувати таблицю уздовж довгої сторони листа.

Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то її ділять на частини, які розміщують одну під одною або поряд; при цьому в кожній частині таблиці повторюють її головку і боковик (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Статичні параметри КР15ІМ9
Параметр	Норма
Вихідна напруга низького рівня U _OL, В	0,5
Вихідна напруга високого рівня U _OH , B	2,4
Вхідний струм низького рівня I _IL , mA	20
Вхідний струм високого рівня I _IH, mA	(-0,1)
Вихідний струм I _O , mA	(-30)
Струм споживання І _CC , mA	20
Пряме падіння напруги на антизвінному діоді U _CDL , B	(-1,5)

При діленні таблиці на частини допускається її головку або боковик замінювати відповідно до номерів граф чи рядків. При цьому нумерують арабськими цифрами графи і (або) рядки першої частини таблиці.

Слово «Таблиця _______________» вказують один раз зліва над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть: «Продовження таблиці ______» із вказівкою номера таблиці.

• ОФОРМЛЕННЯ ПРИМІТОК І ПОСИЛАНЬ

Примітки у записці наводять за потреби пояснень або довідкових даних до змісту тексту, таблиць або графічного матеріалу. Примітки не повинні містити вимог; їх розміщують безпосередньо після матеріалу, якого вони стосуються.

Одну примітку не нумерують. Слово «Примітка» друкують з великої букви з абзацу, не підкреслюючи. Після слова «Примітка» ставлять крапку, з великої букви у цьому ж рядку дають текст примітки.

Примітка.________________________________

Декілька приміток нумерують послідовно арабськими цифрами з крапкою. Після слова «Примітки» ставлять двокрапку і з нового рядка з абзацу після номера примітки з великої букви наводять текст.

Примітки:

1.________________________________

2.________________________________

Посилання в тексті записки на джерела треба вказувати порядковим номером за переліком посилань, які виділені двома квадратними дужками, наприклад, «... в роботах [1–7] показано ...».

Посилаючись на розділи, підрозділи, пункти і підпункти, рисунки, формули та таблиці, додатки вказують їх номери. У разі посилань треба писати «... в розділі 4...», «... див. 3.4.1...», «... в додатку Б».

2.11. ОФОРМЛЕННЯ ДОДАТКІВ

Ілюстративний матеріал, таблиці або текст допоміжного характеру допускається подавати в додатках. Їх оформляють як продовження записки на наступних листах або у вигляді самостійного документа за загальними правилами.

Додатки можуть бути обов'язковими або інформаційними. Додатки виконують на листах формату А4; допускається використання інших форматів.

Кожний додаток має починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований зверху малими буквами з першою великою симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими буквами з першою великою друкують слово «Додаток ________».

Додатки позначають послідовно великими буквами українського алфавіту за винятком Ґ, Є, З, И, І, Ї, Й, О, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т. д.

Один додаток позначається як додаток А.

Додатки повинні мати спільну з рештою записки наскрізну нумерацію сторінок.

За потреби текст додатка можна поділяти на розділи, підрозділи, пункти і підпункти, які нумерують у межах кожного додатка за загальними правилами. Наприклад, Г.3.1 – підрозділ 3.1 додатка Г.

Якщо у тексті додатка є рисунки, таблиці, формули і рівняння, то їх нумерують в межах кожного додатка, наприклад, рис. Г.3 – третій рисунок додатка Г; табл. А.2 – друга таблиця додатка А; формула (Д.3) – третя формула додатка Д.

Якщо у додатку є по одній ілюстрації, таблиці, формулі або рівнянню, то їх нумерують, наприклад, Рис. А.1, Таблиця А.1, Формула (В.1).

2.12. ОФОРМЛЕННЯ СПИСКУ ЛІТЕРАТУРИ

Список літератури містить перелік джерел, використаних у пояснювальній записці. Джерела розміщують у списку в порядку появи посилання на них в тексті записки і послідовно нумерують арабськими цифрами. Допускається розміщувати літературні джерела в алфавітному порядку.

Літературними джерелами можуть бути книги, багатотомні видання, періодичні видання (газети, журнали), спеціальні види нормативно-технічних документів (стандарти, патенти, каталоги) та ін. У процесі виконання курсового проекту (роботи) потрібно використати не менше 15–20 джерел. Назви літературних джерел наводять мовою, якою вони написані – українською, російською, англійською тощо.

Відомості про літературні джерела подають у відповідності до вимог ГОСТ 71–84 «Бібліографічний опис творів друку».

Обов'язковими елементами бібліографічного опису літературних джерел є:

прізвища індивідуальних або колективних авторів у називному відмінку;
назва видання;
характеристика видання та відомості про повторне видання;
місце видання, видавництво;
рік видання, кількість сторінок.

Прізвище та ініціали одного, двох або трьох авторів записують, як правило, до назви книги, а чотирьох і більше – після назви. Допускається записувати книги трьох авторів під прізвищем та ініціалами одного автора, указаного першим, з доповненням «та ін.».

Назву книги наводять в описі у тій формі, в якій її подано на титульному листі.

Для повторних видань наводять його порядковий номер, наприклад, 2-ге вид., 3-тє вид., і т. д. У характеристиці видання пишуть: виправлене, доповнене, стереотипне, наприклад, 5-те вид., виправ. і доп.

Назви місця видання наводять повністю у називному відмінку , за винятком назв міст: Москва – М., Київ – К., Санкт-Петербург – С.Пб.

Назву видавництва записують у скороченій формі, наприклад, К.: НАУ. Рік видання позначають арабськими цифрами. У кінці опису книги вказують фактичну кількість сторінок, наприклад, 125 с. Використання розділових знаків (крапок, ком, двокрапок, дефісів) показано на прикладах, наведених нижче.

Бібліографічний опис книг індивідуальних авторів:

Глушков В. М. Синтез цифров ы х автоматов. – М.: Физматгиз, 1996. – 467 с.
Бабич М. П., Жуков І. А. Комп'ютерна схемотехніка: Навчальний посібник. – К.: НАУ, 2002. – 508 с.
Самофалов К. Г., Корнейчук В. И., Тарасенко В. П. Цифровые вычислительные машины. – К.: Вища шк., 1983. – 455 с.

Опис багатотомних видань:

Хоровиц П. , Хилл У . Искусство схемотехники: В 3-х томах: Т. 3. Пер. с англ. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Мир, 1993. – 367 с.

Опис періодичних видань:

Уэнспи Д. Х. Высоконадежная система с тройным резервированием для управления технологическими процессами. – Электроника, 1983 – №2. – С. 32–3939.

Бібліографічний опис стандарту містить його індекс, цифрове позначення, назву, дату введення в дію, наприклад:

ГОСТ 2.105–95.ЕСКД. Общие требования к текстовым документам. – Введ. 01.07.96.
ДСТУ 3008–95. Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення. – Чинний від 01. 01. 96.

Описуючи патентний документ наводять:

скорочену назву документа («А. с.» – авторське свідоцтво, «Пат.» – патент);
назву держави, яка видала документ;
назву винаходу;
прізвище або назву заявника, а також прізвища авторів;
номер заявки, дати замовлення і публікації;
номер бюлетеня та кількість сторінок.

Наприклад:

7. А. с. 1449986 СССР. Устройство для формирования остатков по модулю/Н. В. Черкасский. – №4122318/24 – 24. Заявл. 19. 09. 86; опубл. 07. 06. 88. Бюл. № 19. –2 с.

Всі цитати, а також взяті з літератури дані повинні мати посилання на першоджерела. Посилання наводять у тексті в квадратних дужках, у яких ставлять порядковий номер джерела, наведеного у списку використаної літератури, номер тому (за наявності) та сторінку, наприклад: [3], [8, Т. 3, с. 42], [15, с. 55]; посилаючись на стандарт, указують його номер, наприклад, ГОСТ 16263–70.